РЕЦЕНЗІЯ: Епоха джазу (The Jazz Age), Playground Theatre, Лондон ✭✭✭✭

Марк Ладмон рецензує виставу Еллана Ні «Епоха джазу», що зараз йде на сцені The Playground Theatre.

Епоха джазу (The Jazz Age)

The Playground Theatre, Лондон

Чотири зірки

Забронювати квитки

Троє найяскравіших літературних зірок 1920-х та 30-х років повертаються до бурхливого та несамовитого життя у п'єсі Еллана Ні «Епоха джазу». Ернест Гемінгвей, Френсіс Скотт Фіцджеральд та його дружина Зельда свого часу були головними героями світських хронік не менше, ніж літературних сторінок. Ні черпав натхнення з їхніх власних творів, щоб розповісти цю буремну історію крізь призму їхньої дружби. Після прем’єри на Офф-Бродвеї у 2008 році вистава дісталася Великої Британії у постановці режисерів Ентоні Біггса та Джани Роббінс.

Сюжет веде нас крізь роки — від першої зустрічі Фіцджеральда та Гемінгвея в Парижі 1925 року аж до 1940-го. Вибудувана як серія уривчастих епізодів, п’єса є не стільки біографією, скільки портретом складних стосунків тріо. Зокрема, вона досліджує, що саме привабило бунтівну світську левицю з Алабами Зельду Сейр у амбітному молодому Скоттові, та той зв’язок, що тримав їх разом попри ревнощі та розриви. Зельда у виконанні Ганни Тойнтон випромінює свіжу, невгамовну невинність, у якій майже не впізнати ту крихку психіку, що згодом зламає її і через яку її сьогодні найчастіше згадують.

Хоча Зельда відіграє ключову роль у цьому літературному «любовному трикутнику», серцем «Епохи джазу» є дружба між Ерні та Скоттом. Справжньою окрасою вистави є їхні постійні поєдинки — переважно словесні, а подекуди й фізичні — що розкривають динаміку стосунків, які вистояли попри суперництво та разючу різницю в темпераментах. Роберт Боултер блискуче втілює образ Скотта — нервового, вразливого, спраглого до величі, але обтяженого сумнівами, що штовхають його до алкоголізму. Джек Дерджес майстерно поєднує чарівність та зневагу в образі шибайголови Гемінгвея, чия дратівливість часом переходить у жорстокість та дріб’язковість. Ні не намагається приховати вади обох чоловіків, особливо їхнє зверхнє ставлення до жінок, проте вони залишаються привабливими персонажами попри своє марнотратство та привілейованість.

Сценарій Ні сповнений сексу — відвертих і безсоромних розмов, що відображають дух епохи, коли численні табу були на короткий час і з великою надією відкинуті. Але справжнє відчуття часу створює фантастична музика Даррена Беррі, яка майстерно вплетена у текст і виконується самим Беррі, Ребекою Буш та Жоао Мелло на роялі та інших інструментах. Атмосфери додають і декорації Грегора Доннеллі, що нагадують джаз-клуб 1920-х. Хоча п'єсі дещо бракує сюжетної напруги, вона майстерно відтворює дух часу та характер трьох його видатних представників. За якихось три місяці до початку нових «двадцятих» XXI століття, це вчасна і захоплива нагода озирнутися на десятиліття, яке досі резонує в серцях багатьох із нас.

Вистава триває до 19 жовтня 2019 року

Фото: Роберт Воркман