РЕЦЕНЗІЯ: «The Things That We Wouldn't Otherwise Find», Бібліотека Лідса ✭✭✭✭✭

Джонатан Голл ділиться враженнями від вистави «Те, чого ми інакше не знайшли б» у Бібліотеці Лідса.

Девід Джадж (Дух Минулого Бібліотек) та Шінейд Паркер (Дух Теперішнього Бібліотек). Фото: Ентоні Роблінґ «Те, чого ми інакше не знайшли б» (The Things That We Wouldn't Otherwise Find)

Бібліотека Лідса (постановка театру Leeds Playhouse)

5 зірок

Найкращий театр — це той, що проливає світло на твоє власне життя, залишаючи простір для запитань та роздумів. Саме такий ефект справляє п’єса Емми Адамс «Те, чого ми інакше не знайшли б», написана спеціально до 250-річчя Бібліотеки Лідса.

За останні 12 років відвідуваність бібліотек у Британії скоротилася на 38%; у Бредфорді, наприклад, наступного року бюджет бібліотек планують урізати на 950 000 фунтів. Багато закладів закрилися, мобільні бібліотеки, що обслуговували села, зникли, а ті, що залишилися, часто є лише блідою тінню тих книжкових імперій, якими вони були колись. Як не поглянь, бібліотеки як інституції зараз перебувають у занепаді та під загрозою зникнення.

Адамс вправно вловлює цей настрій через рефлексивну історію (навіть структуровану як книга — за розділами), де Дух минулого та Дух теперішнього з тривогою чекають на прихід Майбутнього. Майбутнього, яке, здається, готове змести їхні улюблені книжкові зали; в епоху Kindle, Amazon та цифрового суспільства такий сценарій виглядає аж занадто реалістичним. У серії енергійних сцен, що змушують замислитися, Адамс показує, чому ці книжкові простори насправді важливі — і будуть важливі доти, поки люди читатимуть, а письмове слово вважатиметься цінністю. Ми зустрічаємо серійну викрадачку книг, яка зізнається у скоєному… майбутню романістку, яка цінує тишу та прихисток бібліотеки… прискіпливого реставратора — усі вони знаходять у цих стінах значно більше, ніж просто папір. Для кожного з них бібліотека та її томи стають трампліном для ідей, надій, амбіцій і навіть кохання. І, можливо, лише можливо, бібліотеки зможуть без остраху зустріти майбутнє.

Шінейд Портер та Девід Джадж під керівництвом режисерки Тесс Седдон з неймовірною самовіддачею оживлюють цілу галерею персонажів. Але чи не найпотужнішим учасником вечора була сама Бібліотека Лідса (місце, яке обов’язково варто відвідати), де вистава була поставлена спільно з Leeds Playhouse. Зала з галереями — прекрасний простір для театру, а для п’єси про бібліотеки вона стала ідеальною сценою.

Сидячи там і роздивляючись незліченні корінці книжок — про Палмерстона, Гітлера, мистецтво Глазго, сестер Бронте — я знову відчув той азарт і надію, які колись дарували мої суботні походи до бібліотеки. Це відчуття швидко змінилося провиною, коли я усвідомив, що не заглядав до бібліотеки вже близько тридцяти років.