РЕЦЕНЗІЯ: Костюмер (The Dresser), Театр Герцога Йоркського ✭✭✭✭✭

Ріс Шерсміт та Кен Стотт у виставі «Костюмер». Фото: Гюго Глендіннінг Костюмер Театр Герцога Йоркського (Duke of York’s Theatre) 13 жовтня 2016

5 зірок

Замовити квитки Останнім часом п’єса «Костюмер» переживає справжнє відродження, з’явившись у Вест-Енді менш ніж за рік після того, як на телеекрани вийшла високооцінена критиками адаптація Річарда Ейра. Це була висока планка: дует сера Іана Маккеллена та сера Ентоні Гопкінса, здавалося, закріпив ці ролі за собою на покоління вперед. Проте будь-які побоювання щодо порівнянь можна відкинути. Нова постановка Шона Фолі просто чудова — із неперевершеною грою Кена Стотта й Ріса Шерсміта та по-справжньому блискучим акторським складом другого плану. Дія «Костюмера» розгортається (переважно) за лаштунками провінційного театру під час репетиції «Короля Ліра» в розпал Другої світової війни. П’єса досліджує стосунки між головним героєм Норманом (Ріс Шерсміт) та «Сером» (Кен Стотт), актором-менеджером трупи. Обидва чоловіки цілковито залежні один від одного: Норман живе заради того, щоб готувати «Сера» до виступів та їхнього інтимного ритуалу, тоді як «Сер», чия пам’ять згасає, потребує Нормана, щоб той нагадував йому репліки, а іноді й те, яку саме п’єсу він має грати. «Її світлість» (Гаррієт Торп), партнерка Сера та виконавиця ролі Корделії, наполягає, щоб він покинув професію заради здоров’я, але для нього сцена — це саме життя. Норман же фанатично відданий ідеї вивести Сера на сцену, і ми мимоволі очікуємо чогось фатального.

Ріс Шерсміт у виставі «Костюмер». Фото: Гюго Глендіннінг Для декого думка про те, щоб побачити підготовку актора до вистави, може здатися вторгненням у таємне, ніби поза сценою акторів не існує. Цей міф вщент розбивається у «Костюмері», коли ми стаємо свідками кожного аспекту неспокійного й доволі напруженого перевтілення Сера. Він з’являється в гримерці у жалюгідному стані — із червоним обличчям, розпатланим волоссям і хвилинами ридає. Він каже, що несе «весь світ на своїй голові», і гримає на Нормана, який після цього нишком прикладається до пляшки. Він безсоромно фліртує з молодою актрисою Ірен (Фібі Спарроу) і готується до не тієї п’єси. Усе це відчайдушно сумно, але водночас дуже щемливо й часто неймовірно смішно.

Кен Стотт у виставі «Костюмер». Фото: Гюго Глендіннінг

Стотт просто величний: безглуздо самозакоханий, але сповнений гідності, здатний як на доброту, так і на плутану мудрість. Його ніжність до «Її світлості» свідчить про роки прихильності, попри весь його егоцентризм. Хімія Стотта з чудовою Гаррієт Торп майстерно ілюструє дихотомію, про яку сер Рональд Гарвуд пише в театральній програмі: актори-менеджери на публіці вихваляються своєю самодостатністю, хоча приватно визнають борг перед тими, хто їх підтримує. Трагедія в тому, що Сер любить себе і своє мистецтво понад усе, прагнучи досконалості навіть тоді, коли сили починають його зраджувати.

Норман — постать не менш трагічна, ніж «Сер». Він великий мастак поговорити, але не здатен щиро розповісти про себе; емпатична людина, яка зриває свою фрустрацію на колегах-акторах. Шон Фолі описує Нормана як Блазня при Лірі-Сері, єдиного, кому дозволено «вмовляти його й готувати до вечірньої вистави». Проте ставлення Сера до Нормана — як до довіреної особи, але безсоромно і як до «хлопчика на побігеньках» — починає даватися взнаки. На відміну від Блазня, Норман не зникає буквально. Натомість він замикається в собі й п’є.

Гаррієт Торп та Кен Стотт у виставі «Костюмер». Фото: Гюго Глендіннінг

Шерсміт, майстер створення симпатичних, але незручних образів, передає енергію та педантичність Нормана з характерним апломбом. Це дуже вдумливе й зворушливе дослідження людини, яка тоне під тягарем пригніченості та нереалізованості. Шерсміт майстерно показує, як розходяться шви життя, прожитого за рахунок іншого. З розвитком подій ми бачимо поступове, болюче усвідомлення Нормана: Сер цінує його набагато менше, ніж він думав. Своєрідна любов Сера до «Її світлості», його увага до Ірен і навіть давня дружба з втомленою від життя помічницею режисера Медж (Селіна Каделл), здається, важать більше за внесок самого Нормана. Назва п’єси справді вражає, акцентуючи увагу на людині, яка боїться, що її взагалі не помічають.

Комедії та трагедії влучно сприяє сильний акторський склад другого плану: від прагматичної та цинічної Медж у виконанні Селіни Каделл до наївно-енергійної Ірен у виконанні Фібі Спарроу. Своєю чергою, Адам Джексон-Сміт чудовий у ролі озлобленого й помпезного актора Оксенбі, а гра Саймона Роуза в ролі його антипода, Джеффрі Торнтона, — це справжня насолода. Окрім того, що він є кумедно невпевненим Блазнем, його монолог про акторську долю та новознайдене бажання отримати кращі ролі викликає щире зворушення. Проте найбільших оплесків заслуговує Гаррієт Торп, чия «Її світлость» здається такою, що постійно перебуває на межі нервового зриву, але володіє колосальною внутрішньою силою. Це глибока й філігранна гра, яка одним поглядом чи зітханням передає роки розчарування та виснаження, демонструючи, що її чуйність і мужність ще не зовсім згасли. Постановка «Костюмера» Шона Фолі — просто надзвичайна. Кен Стотт і Ріс Шерсміт неперевершені в ролях «Сера» та Нормана, а актори другого плану, і зокрема Гаррієт Торп, — справді чудові. Це глибокий, смішний і щемливий твір, який не лише віддає належне чудовому сценарію сера Рональда Гарвуда, але й не поступається знаменитим попереднім постановкам.

КУПИТИ КВИТКИ НА ВИСТАВУ «КОСТЮМЕР» У ТЕАТРІ ГЕРЦОГА ЙОРКСЬКОГО