РЕЦЕНЗІЯ: Metropolis, Ye Olde Rose And Crowne ✭✭✭✭✭

Метрополіс (Metropolis)

Паб-театр Ye Olde Rose And Crowne

13 жовтня 2017

5 зірок

Забронювати квитки Якщо якась вистава і потребувала відчайдушного перевідкриття, переосмислення та серйозного перезапуску, то це саме вона. Я бачив її тричі під час першої постановки в Piccadilly Theatre у Вест-Енді і можу впевнено сказати: тодішні глядачі та критики (особливо критики, та й я сам, безумовно) геть не змогли осягнути всю її красу та міць. Натомість шоу перетворилося на таку собі тимчасову «кімнату кривих дзеркал», на атракціон дивиз, куди «обізнана» публіка вважала за обов'язок сходити, щоб посміятися, поглузувати над претензійністю та позірною незграбністю, а також самовдоволено відзначити купу недоліків, вважаючи, що знається на справі краще за авторів та акторів. Від закриття тієї постановки у 1989 році мюзикл не бачили в Лондоні. Проте кожному, хто проведе бодай п'ять хвилин на виставі All Star Productions у їхньому затишному залі над пабом на півночі Лондона — у цьому дивовижно впевненому та зрілому відродженні твору — буде абсолютно незрозуміло, чому так сталося.

Режиссер Тім Макартур (за підтримки своєї постійної колеги Джеймі Біркетт) та музичний керівник Аарон Клінгем повністю переосмислили шоу, знайшовши блискучий спосіб залучити нас до цього шляху відкриттів. Вже з самого входу до залу, майстерно облаштованого через незвичний маршрут (хоча в Rose and Crowne є своя віддана публіка, гадаю, такий хід заскочить зненацька будь-кого), ми потрапляємо в простір, сміливо переконфігурований у різких діагоналях. Завдяки дизайну Джастіна Вільямса та Джонні Раста і вражаючому освітленню Вітторіо Верти, який додав цьому німецькому експресіоністському міфу нотку футуризму, глядач опиняється у світі похмурої підземної індустрії. Вплив оригінального німого фільму Фріца Ланга (за сценарієм його та його дружини Теа фон Харбоу) найбільш відчутний у початковій хореографії, чудово реалізованій Ієном Пайлом — ще одним вундеркіндом цього театру, — та в перших костюмах від Джоани Діас. Проте згодом цей вплив розчиняється, дозволяючи нам зануритися в історію, переказану авторами цього мюзиклу.

Кар'єра композитора Джо Брукса пішла на дно десятиліття тому через хвилю жахливих звинувачень: його підозрювали у численних зґвалтуваннях через «диван для кастингів». Не чекаючи суду, Брукс наклав на себе руки у 2011 році. І ось тепер американський автор «You Light Up My Life» та багатьох інших чудових мелодій постає перед нами як творець чи не найвеличнішої партитури, коли-небудь написаної для мюзиклу в цій країні. Відкриваючий номер «101.11» настільки ж пронизливий, наскільки й електризуючий. Завдяки великому акторському складу з сімнадцяти осіб, чиї голоси (мудро залишені без підсилення мікрофонами) потужно лунають у залі, ми миттєво забуваємо, що перебуваємо у невеликому фриндж-театрі, і уявою переносимося туди, де народжуються епічні сюжети. Дасті Х'юз, значно відоміший своїми драматичними творами та телеп’єсами, виступив автором лібрето та текстів пісень. Тут він проявив себе як надзвичайно вправний лібретист, спростивши масштаб видовища фільму Ланга та акцентувавши увагу на людській драмі у центрі оповіді. Додатковий матеріал підготував ще один британець Девід Фірман, майстер багатьох жанрів, зокрема кіномузики. Його внесок робить звучання шоу розкішно кінематографічним, водночас емоційно глибоким та інтимним.

Тут ми справді стаємо свідками повноцінної сімейної драми. Холодний та владний батько — у стриманому, але бездоганному виконанні Гарета Джеймса (його Джон Фрімен робить вступний номер «The Machines Are Beautiful» настільки ж щирим і зворушливим, як промова на конференції Консервативної партії). Він бореться за покору сина та спадкоємця Стівена, якого блискуче зіграв Роб Геррон — цей виступ безперечно принесе йому як нагороди, так і увагу кастинг-директорів усіх головних блокбастерів Вест-Енду. У Геррона один із найсильніших та найбільш технічно впевнених героїчних тенорів, які я чув за довгий час, а також вражаючий атлетизм та харизма. Його кохана — гіпнотична Марія: Мія Александра виконує свою сопранову партію з ювелірною точністю, а її дуети з Герроном (зокрема хіт «It's Only Love») стають окрасою вистави. Згодом Марія перетворюється на безжальну роботесу Футуру, і Александра майстерно відіграє цей дуалізм Одетти-Оділії, що підтримується і всією постановкою. Четверту вершину цього сімейного багатокутника закриває майстерно фемінізована Доктор Ворнер, винахідниця Футури. Кітті Вайтлоу вкладає у свою роль трохи більше, ніж просто материнську самовідданість, додаючи своєму персонажу рис графині Гешвіц (із іншого знакового твору тієї епохи — «Скриньки Пандори»).

Навколо цього пекельного квартету, що веде боротьбу між безповітряним токсичним світом «робітників» та сонячною розкішшю безтурботної «еліти», ми зустрічаємо ще близько 32 персонажів у виконанні ансамблю. Серед них Майкл Леві отримує справжню перлину — роль Джорджа, обдарованого прекрасною музикою, зокрема приголомшливим номером «The Sun», який став хітом ще в оригінальній постановці. Алекс Елі створює образ небезпечного поплічника, невблаганного Джеремі, а Марк Маккіннон — зловісного здорованя Гроута. На противагу їм Том Блекмор, ще один перспективний новачок, демонструє пристрасть і драматизм у ролі Марко, гармонійно доповнюючи потужний ансамбль у складі Шеннон Кавана, Майкі Вустера, Наталі Джейн Голл (капітан танцю) та Фрейї Тіллі. Неймовірно запам'ятовуються у ролях представників еліти Майкл Ларкомб, Лора Гайд, Тамі Стоун та Кіран Вінн. Замість живих дітей, необхідних за сюжетом, використані ляльки, яких озвучують ці ж четверо акторів. Це дозволяє зберегти напругу сцени та уникнути зайвої «сентиментальності». Вокал протягом усієї вистави чудовий: від прекрасно виконаних хорових номерів до піднесених гімнів. Складна палітра композицій різних форм та розмірів охоплює популярні рок-стилі, розповідаючи історію майже безперервним музичним потоком, де фактура змінюється від найінтимніших камерних пасажів до вибухових стадіонних номерів.

Дивовижно, але весь цей музичний масив до нас доносить гурт у складі лише пана Клінгема за клавішними, Ешлі Бласса на гітарах, Оллі Деві на бас-гітарі та Жанетт Вільямс на перкусії. Неймовірно, як лише цей квартет забезпечує таке грандіозне звучання цієї багатогранної та насиченої партитури. Довгий час забуте — з яких би дивних причин це не сталося — тепер це шоу точно знову знайшло свого глядача. Для All Star Productions це величезний крок уперед: масштабне перевідкриття цього абсолютно незаслужено ігнорованого шедевра музичного театру. Мені пощастило побачити передпрем’єрний показ, і я був у захваті, повернувшись знову на прес-показ. Це та вистава, на яку хочеться йти знову і знову. Поспішайте за квитками, адже це точно буде один із найбільш розкуповуваних проєктів року.

До 5 листопада 2017 року

Фото: Девід Овенден

КВИТКИ НА МЕТРОПОЛІС