РЕЦЕНЗІЯ: Дівчина у потязі (The Girl On The Train), West Yorkshire Playhouse ✭✭✭

Джонатан Холл ділиться враженнями від вистави «Дівчина у потягу» в West Yorkshire Playhouse.

Адам Бест та Джилл Галфпенні у виставі «Дівчина у потягу». Фото: Річард Девенпорт The Girl On The Train

West Yorkshire Playhouse

3 зірки

Забронювати квитки

Адаптація популярного роману для театральної сцени — завдання не з легких навіть за найкращих обставин. А перенести твір, який щойно злетів із книжкових полиць і нещодавно отримав популярну кіноверсію, міцно закарбувавшись у суспільній свідомості, — це подвійна, а то й потрійна відповідальність. Згідно з низкою критичних відгуків, West Yorkshire Playhouse з цим завданням зовсім не впорався. Саме тому я був дещо заінтригований, коли вийшов із зали (після показу, що завершився гучними оваціями публіки), відчуваючи себе цілком захопленим та задоволеним побаченим.

Джонас Хан та Флоренс Голл у виставі «Дівчина у потягу». Фото: Річард Девенпорт

Втім, певні недоліки все ж таки є...

Складним серцем інтригуючого роману Поли Гокінс є Рейчел, та сама дівчина у потягу, вельми загадкова персона. Алкоголічка, яка категорично заперечує власні проблеми та, здається, переслідує колишнього чоловіка і його нову обраницю. Її вчинки змушують читача постійно сумніватися в її адекватності як оповідача і як людини. До того ж її егоцентричне ставлення до оточуючих робить її героїнею, якій насправді важко співпереживати. Ключовим моментом історії є те, що після зникнення жінки — за якою Рейчел випадково щодня спостерігала з вікна потяга — у її пам’яті з’являється величезна діра після чергового похмілля, а на тілі — тривожні садна та синці. Рейчел — безпорадна жертва обставин чи її дії приховують щось значно похмуріше?

Джилл Галфпенні у виставі «Дівчина у потягу». Фото: Річард Девенпорт

На жаль, ця ключова загадка постраждала через певні постановочні рішення. Рейчел у виконанні Джилл Галфпенні вийшла занадто прямолінійною та чесною — і саме в цьому для мене полягала проблема. Героїня здавалася надто сильною, надто надійною і, до того ж, дуже симпатичною. Я ні на мить не засумнівався в її версії подій і бачив у ній лише жертву та героїню.

Сара Овенс у виставі «Дівчина у потягу». Фото: Річард Девенпорт

Проблема поглиблювалася сценарієм Рейчел Вагстафф та Дункана Абеля, який більше «розповідав», ніж «показував». Наприклад, алкоголізм Рейчел, який у романі створював таку гнітючу та некомфортну атмосферу, тут згадувався лише на словах — ми так і не побачили тих ганебних моментів поведінки, спричинених сп’янінням. Про більшість похмурих подій нам повідомляли персонажі під час розмов, часто через другі чи треті руки, що дещо сповільнювало динаміку. Проте там, де герої нарешті зустрічалися на сцені, вистава спалахувала життєвою енергією та чорним гумором — як-от у сцені в будинку сусіда, що перетворилася на таку собі «вечірку з пекла».

Виразна сценографія Лілі Арнольд також подекуди дисонувала з мінливим настроєм історії. З одного боку, проекції розмитого міського пейзажу, що проноситься повз потяг, створювали потужні образи, а яскраве неоново-біле обрамлення сцени давало відчуття життя, підгледеного крізь вікно вагона. Проте те, що ми бачили за межами цього «вікна», на мою думку, нівелювало ефект: статична сіра квартира, різко окреслена білим. Цей образ був занадто домінантним, тому в яку б локацію чи час ми не переносилися (а зміна сцен і флешбеків була доволі плавною), все відбувалося на тлі тієї самої незмінної квартири.

Питання в тому — чи здатні ці нюанси зіпсувати вечір у театрі? Я б сказав, що ні.

Тео Огундіпе у виставі «Дівчина у потягу». Фото: Річард Девенпорт

Сама історія — це майстерно закручений трилер про зраду та психологічний тиск із захоплюючою таємницею, яка тримає в напрузі до самого фіналу. Режисура Джо Мерфі та віддана гра акторів надали сюжету потрібного темпу. Особливо запам’яталися Адам Бест у ролі колишнього чоловіка Рейчел, який балансував між удаваною турботою та чимось зловісним, і Флоренс Голл у ролі жінки, що потерпає від нескінченних переслідувань колишньої дружини свого чоловіка.

Колін Тірні та Джилл Галфпенні у виставі «Дівчина у потягу». Фото: Річард Девенпорт

І я був не єдиним, кому сподобалося. Як вже згадувалося, повний зал вітав постановку вигуками «браво». З розмов у фойє я зрозумів, що багато хто з глядачів не є завзятими театралами, а прийшли до Playhouse саме заради сценічного втілення улюбленої книги. Це однозначно позитивний момент, і адаптація популярної літератури залишається перспективним напрямком для театру.

До 9 червня 2018 року

КУПИТИ КВИТКИ НА ВИСТАВУ «ДІВЧИНА У ПОТЯГУ»