РЕЦЕНЗІЯ: Рок-н-рольна пантоміма «Попелюшка» в New Wolsey Theatre ✭✭✭✭

Пол Т. Девіс рецензує «Попелюшку: Рок-н-рольну пантоміму» (Cinderella, The Rock N Roll Panto) у театрі New Wolsey, Іпсвіч.

Попелюшка: Рок-н-рольна пантоміма.

Театр New Wolsey, Іпсвіч.

4 грудня 2018 р.

4 зірки

Замовити квитки

Щорічна пантоміма у New Wolsey стала такою ж невід’ємною традицією, як і саме Різдво. Фірмовий рок-н-рольний стиль театру подарував глядачам чимало чудових вечорів. Найпершою виставою у цьому форматі була саме «Попелюшка», і тепер театр повернувся до витоків. Мушу визнати: попри певні сучасні штрихи, постановка виглядає дещо застарілою. На мою думку, проблема частково в репертуарі — акцент зроблено на олдскульний рок-н-рол, і хоч я обожнюю Motown та соул, молодь навряд чи впізнає ці пісні чи зможе підспівувати. Навіть хіти Jessie J та Black Eyed Peas уже сприймаються як ретро, а пісень найпопулярніших артистів сучасності немає зовсім; не знайшлося місця навіть для місцевого хлопця Еда Ширана. Жарти тут такі давні, що здаються старшими за Артура Ескі (молодь, погугліть, хто це!). І хоча (ОБЕРЕЖНО, СПОЙЛЕР) Попелюшка спочатку відхиляє пропозицію Принца, цей сучасний підхід губиться на тлі постійних образливих жартів на адресу потворних сестер. У нинішні часи це сприймається неоднозначно.

Можливо, я надто прискіпливий і в мені прокинувся внутрішній Скрудж, тому додам позитиву: головна сила вистави — це неймовірно талановита трупа акторів-музикантів та сценографія. У виставі немає класичної Дейм (Dame), що трохи розчаровує, тож роль «бешкетного дорослого», який веде нас крізь сюжет, дісталася Стіву Сіммондсу в ролі Барона Хардапа. Його енергійна гра та ідеальна взаємодія із залом підкорюють з перших хвилин. Джеймс Хаггі у ролі Баттонса просто краде кожну сцену: хоч я так і не зрозумів, чому він розмовляє як Пряниковий чоловічок із «Шрека», його комедійний таймінг бездоганний. Головна лиходійка — Рубелла Де Зіз у чудовому виконанні Сюзанни ван ден Берг, а її «доньки» — Шон Кінгслі (Гернія) та Адам Лангстафф (Веррука) — складають їй гідну компанію. Вистава по-справжньому оживає, коли вони з’являються на сцені, а їхня версія «It’s Raining Men» (де на сцену буквально падають «чоловічки») — це справжній хіт! Люсі Веллс — чудова Фея-хрещена, місцевий актор Кріс Венс — чарівний Принц, Марк Ньюнем — переконливий рокер Дандіні, а Даніелла Пайпер — ідеальна Попелюшка. Також мені дуже сподобався Шерідан Ллойд, який витиснув максимум зі своєї епізодичної ролі Королівського гонця!

Вражає здатність цих артистів з неймовірною легкістю грати на будь-якому інструменті та виконувати будь-яку пісню. Це приголомшливий ансамбль, і звучить постановка бездоганно. Сценографія Барні Джорджа дивує сюрпризами: від милих мишей до люстр, що опускаються прямо до глядачів. До фінального виходу на біс стає зрозуміло, що публіка в захваті. Я впевнений, що рок-н-рольні пантоміми житимуть тут і надалі, але, можливо, настав час трохи оновити формат, щоб це різдвяне свято йшло в ногу з часом.

До 2 лютого 2019 р.

КВИТКИ НА ПОПЕЛЮШКУ: РОК-Н-РОЛЬНУ ПАНТОМІМУ