РЕЦЕНЗІЯ: Horniman’s Choice, Театр Finborough ✭✭✭✭

«Вибір Хорніман» (Horniman's Choice)

Театр «Фінборо» (Finborough Theatre)

28/09/15

4 зірки

Купити квитки Театр «Фінборо» — крихітний простір, але він б’є точно в ціль, коли матеріал підібрано вдало, а актори перебувають «у потоці». Це саме той випадок із виставою «Вибір Хорніман» — черговою перлиною у визначному сезоні п'єс, присвячених сторіччю Першої світової війни. Щиро кажучи, жоден інший лондонський театр не запропонував такої змістовної та послідовної програми на цю тему протягом останнього року. Шкода лише, що мені не вдалося відвідати більше їхніх вистав.

Образ і вибір із назви стосуються не того лондонського торговця чаєм, чиє ім'я носить химерний музей на південному сході Лондона (він, до речі, терпіти не міг театр). Натомість мова йде про Енні Хорніман, його доньку на прізвисько «Хорнібегс», яка присвятила всю свою енергію та спадщину заснуванню й підтримці театрів в Англії та Ірландії. Вона була однією з тих вольових і талановитих жінок, що стали музами для Вільяма Батлера Єйтса, і найбільш відома заснуванням дублінського Театру Аббатства (Abbey Theatre). Проте її меценатство в манчестерському театрі «Гейеті» (Gaiety Theatre) напередодні та під час Першої світової було не менш впливовим. Вона дала не просто приміщення, а справжній дім місцевим драматургам, які прагнули писати не про «вигаданих графинь та світське життя», а про реальних друзів і ворогів — про саме життя. Жодного «Абатства Даунтон» — лише п’єси Гарольда Брайгхауса, Стенлі Хоутона та Аллана Монкхауса, відомих як «Манчестерська школа».

Програма складається з чотирьох п’єс приблизно однакової тривалості. Хоча подекуди трапляються дещо старомодні або мелодраматичні моменти, кожна з них викликає цікавість, а дві — це справжні творчі здобутки. Рідкісне задоволення — чути традиційний ланкаширський акцент і діалект, витримані так майстерно протягом усього вечора. А єдина декорація для всіх частин зовсім не заважає, адже головне тут — взаємодія та розвиток характерів. До того ж інтер’єри робочого класу чи нижнього середнього класу не потребують пишного оздоблення. Режисерка Анна Марсленд тримає чудовий темп і ставиться до матеріалу з великою повагою, дозволяючи історіям розкриватися природно, без натяку на діккенсівську карикатурність чи перебільшення. Те саме можна сказати й про збалансовану та вивірену гру всього акторського складу.

Гарольд Брайгхаус найбільш відомий за своєю класичною п’єсою «Вибір Гобсона» (1916), яка й досі отримує нові інтерпретації. Тут він представлений двома роботами — «Ціна вугілля» та «Самотність» (Lonesome Like). Обидві демонструють його вміння брати суворі факти життя робітничого класу та створювати персонажів, що мають дотепність і силу духу, аби протистояти важкій долі.

Перша п’єса є більш передбачуваною. Події відбуваються у 1909 році й тримаються на подвійній інтризі. Чи прийме Мері Бредшоу (Ханна Едвардс) пропозицію свого родича-шахтаря Джека Тілдслі (Льюїс Майелла)? І чи повернеться він взагалі після передчуттів шахтної катастрофи, які бачила уві сні його мати Еллен (Урсула Мохан)? Проте за цією дещо штучною конструкцією ховаються дуже зворушливі роздуми про людську ціну вугілля, особливо для жінок, які змушені безпорадно чекати вдома, намагаючись звести кінці з кінцями навіть під час аварії. Автору вдалося знайти баланс між фізичними стражданнями чоловіків та психологічними травмами жінок, уникаючи при цьому прямолінійних політичних гасел проти вуглевидобутку. Глядачеві дають можливість самому зважити всі обставини.

А от друга п’єса, якою завершується вечір, — це чудова і навіть доволі смілива робота. Дія також відбувається напередодні війни та фокусується на схилі літ Сари Ормерод (її знову грає Мохан), яка втратила чутливість рук і більше не може працювати на фабриці. Оскільки повноцінної системи соціального забезпечення тоді не існувало, чи є у неї інший вихід, окрім принизливого робітного будинку? Де справедливість для тих, хто все життя чесно працював, а тепер потребує допомоги?

У менш талановитих руках це могла б бути сентиментальна історія, але завдяки сильному тексту та грі ми маємо значно глибший результат. Глядач знову залишається із запитанням: що має статися з людьми похилого віку та інвалідами, які вірно працювали все життя? Багатогранна гра Урсули Мохан сповнена гідності та емоційного красномовства. Туга Сари за будинком і скромними пожитками поєднується з її сухим гумором щодо своєї долі та щедрістю до інших у момент, коли їй самій майже нічого не лишилося. Це різко контрастує з дріб'язковістю місцевого вікарія (Грем О'Мара), а її молода сусідка (знову Ханна Едвардс) стає нашим «голосом совісті», виражаючи спільне обурення ситуацією. Навіть мелодраматичний поворот у фіналі цього разу сприймається легко, бо він виправданий усім сюжетом і кидає сміливий соціальний виклик упередженням того часу.

Найслабшою частиною є п’єса Хоутона «Старий і Новий Заповіти» — можливо, тому, що її аргументи та припущення сьогодні здаються надто далекими, а якість тексту не рятує від певної неправдоподібності. У центрі сюжету — побожний прихожанин, який не може пробачити доньці втечу до Лондона з одруженим чоловіком. Хоча його дружина більш схильна до прощення, а майбутній зять також повівся нечесно, герой залишається у полоні традиційних уявлень про гріх і прокляття. Попри потужну гру Джеймса Холмса в ролі непохитного патріарха та вивірену істерику Джемми Черчілль у ролі дружини, сама історія не виглядає переконливою. Проте найцікавішою стала драма Монкхауса «Нічна варта» (Night Watches) — єдина п’єса, що безпосередньо стосується років Першої світової. Останнім часом ми вже бачили інші його твори в театрі Orange Tree, і ця постановка підтверджує, що автора варто відкривати для себе й далі. Дія переноситься до госпіталю Червоного Хреста, де санітар (Джеймс Холмс) заступає на нічне чергування. В одній палаті панує спокій, але двоє пацієнтів починають поводитися неспокійно. Один із них виявляє агресію через стан іншого — глухонімого від траншейної травми. Фінал вистави вирішено з трагікомічним шиком, що дивним чином нагадує творчість Беккета своєю лаконічністю та гнучкістю. Холмс і двоє військових (Майелла та О'Мара) чудово використовують цей блискучий матеріал.

Загалом, це відновлення постановки, яке дійсно варте підтримки. Нагородою для вас стане чудова ансамблева гра та можливість відкрити для себе забуту драматургію, тексти якої люб'язно надані в театральній програмі.

Вистава «Вибір Хорніман» триватиме в театрі «Фінборо» до 13 жовтня 2015 року.